Покора – основа мирних і приязних відносин між людьми
В той час як горда людина вносить у людську спільноту напруження, протистояння, незгоди, чвари і конфлікти, покірна людина несе зі собою порозуміння, мир, гармонію і спокій. У товаристві людей покірних нам хочеться перебувати. Ми не почуваємося придавленими їхнім авторитетом чи статусом, бо самі вони, живучи в правді перед Богом, визнають, що те, ким вони є і чим володіють, вони завдячують Богові, а тому єдиним бажанням смиренної людини є прославити Творця і послужити ближнім.
Пригадую одну славну українську оперну співачку, яка вразила мене своєю глибокою покорою. Вона, що після кожного концерту збирає гучні овації на свою адресу, вона, якою захоплюються цінителі класичної музики в Україні і за кордоном, казала в одній з розмов приблизно таке (цитую з пам’яті): «Мій талант – це Божий дар і я відчуваю велику відповідальність перед Господом за нього. А моїм прагненням є віддати цей талант на Божу славу і на службу людям».
Людина смиренна вміє уступити там, де не йдеться про якісь суттєвий справи її сумління, віри чи моралі. Зрештою, погодьмося, більшість конфліктів між людьми виникають через банальні і несуттєві справи, як то кажуть – «на рівному місці»: лише тому, що хтось хоче поставити себе вище за інших, за будь-яку ціну довести свою правоту чи перевагу, «поставити на своєму»… Натомість покірний вміє уступити, не намагається домінувати, обирає шлях порозуміння замість конфронтації.
Людина смиренна вміє зносити і приймати іншу людину з її обмеженнями і слабкостями, – саме так, як вчить Святе Письмо: «Отож, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, в повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру» (Еф. 4, 1-3). «Терпіти один одного в любові» вимагає великого смирення. Саме тому ця чеснота запевняє гармонію в родинах і спільнотах.
Покірні люди притягують до себе своє оточення, в той час як горді – відпихають. Я думаю, що кожен, хто мав таку можливість, може підтвердити, як мило і приємно було перебувати у товаристві Блаженнішого Любомира! Він, обдарований Божою мудрістю, наділений неабиякими інтелектуальними і духовними прикметами, водночас був надзвичайно скромною, покірною людиною. Він не вагався визнати, що чогось не знає чи не розуміє (гордий нездатний на таке!). Коли мав іншу думку, ніж співрозмовник, не принижував, не сперечався, але казав люб’язно: «Я трішки згодний з Вами, а трішки не згодний», а відтак спокійно представляв свій погляд на ситуацію чи на якесь дискусійне питання. В його товаристві людина почувалася в безпеці, будучи прийнятою навіть зі своїми обмеженнями, пошанованою у своїй неповторній індивідуальності.
Роздумуючи над смиренням, про яке мова у молитві св. Єфрема Сирійського, Блаженніший Любомир звертає увагу на важливість цієї чесноти для будування здорових стосунків між людьми: «Покора, чи смиренність, – це правда. Отже, яку людину можна назвати покірною? … Людина смиренна – це та, що правдиво бачить свої таланти і немочі, свої сильні і слабкі пункти. Тому смиренномудріє означає жити у правді… Стосунки між людьми, які живуть у правді, є дуже приємними. Ніхто не вдає, ніхто не створює атмосфери брехні, а всі поводяться цілком природно й дуже приязно» (Роздуми Блаженнішого Любомира над молитвою св. Єфрема).
Господи, даруй мені духа смирення, пробуди в мені прагнення наслідувати Тебе у цій поставі серця та бути джерелом миру і гармонії в моєму ближчому і дальшому оточенні!
Владика Богдан ДЗЮРАХ
